Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях,
прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд
судового рішення
з підстав, передбачених ч. 1 ст. 400-12 КПК України,
Призначення покарань
1. Конфіскація майна не
може бути застосована як додаткове покарання, якщо злочин вчинено не з
корисливих мотивів, навіть якщо у санкції статті КК України таке покарання є
обов’язковим
Норми Особливої частини
КК України мають базуватися на нормах Загальної частини цього Кодексу. Це
спеціально зазначив законодавець у статті 65 КК України, якою встановлено
загальні засади призначення покарання. Згідно з частиною першою цієї статті суд
призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції
частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за
вчинений злочин, і, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу
винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, але й відповідно
до положень Загальної частини цього Кодексу.
З огляду на ці положення
закону суд при призначенні покарання повинен враховувати не тільки межі
караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК
України, а й ті норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються
цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих
його видів, а також регулюються інші питання, пов’язані з призначенням
покарання, здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри, в
тому числі й тих положень, що передбачені частиною другою статті 59 КК України.
Відповідно до цих
положень, конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі
злочини тощо. Якщо санкцією відповідної статті КК України передбачено
обов’язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, але злочин вчинено не
з корисливих мотивів, то таке додаткове покарання не може бути застосовано. У
цьому випадку повинна мати пріоритет у застосуванні норма Загальної частини КК
України, а саме — частина друга статті 59 КК України (постанова Верховного Суду
України від 4 квітня 2011 року, справа № 1к-11; постанова Верховного Суду
України від 12 вересня 2011 року, справа № 5-15кс11).
Джерело: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/90A0C9AE08066349C2257A6F0048CA73?
|
