Неділя, 11.04.2021, 13:16
Вітаю Вас Гість | RSS
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [120]
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 78

Квартири Івано-Франківськ

Продаж, купівля нерухомості в Івано-Франківську

Український каталог сайтів
Дошка оголошень нерухомості Івано-Франківська
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Мої статті

ДОКАЗИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ.

ДОКАЗИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ.

 

 Поняття доказів, належність та допустимість при визнанні відомостей доказами регулюється § 1 Главою IV Кримінального процесуального кодексу України (ст.ст. 84-90).

 

Стаття 84. Докази

 1. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

 2. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

 

Стаття 85. Належність доказів

 1. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

 

Стаття 86. Допустимість доказу

 1. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

 2. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

 

Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини

 1. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

 2. Суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

 3) порушення права особи на захист;

 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;

 5) порушення права на перехресний допит;

 6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

 3. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

 

Стаття 88. Недопустимість доказів та відомостей, які стосуються особи підозрюваного, обвинуваченого

 1. Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчинення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального провадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підозрюваного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

 2. Докази та відомості, передбачені частиною першою цієї статті, можуть бути визнані допустимими, якщо:

 1) сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;

 2) вони подаються для доказування того, що підозрюваний, обвинувачений діяв з певним умислом та мотивом або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального правопорушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив відповідне кримінальне правопорушення;

 3) їх подає сам підозрюваний, обвинувачений;

 4) підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дискредитації свідка.

 3. Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюваного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримінальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого.

 

Стаття 89. Визнання доказів недопустимими

 1. Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

 2. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

 3. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

 

Стаття 90. Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів

 1. Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

 

Лотоцький М.В.

 



Джерело: http://lector-lmw.ucoz.com/load/0-0-0-0-1
Категорія: Мої статті | Додав: lotockiymw7125 (15.06.2013) E
Переглядів: 1362 | Коментарі: 1 | Теги: адвокат, джерело доказів, належність доказів, допустимість доказу, недопустимість доказу, докази, кримінальне провадження, прокурор, слідчий, Суд | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: