Мельник Петро Васильович,
кандидат юридичних наук,
доцент,
доцент кафедри кримінального
права і процесу
Івано-Франківського
університету права
імені Короля Данила Галицького
Рогович Віолетта,
студентка VI курсу
юридичного факультету
Івано-Франківського
університету права
імені Короля Данила
Галицького
Довкілля як об’єкт кримінально-правової охорони
Питання охорони
довкілля є одним з найактуальніших проблем і стосується життя та здоров’я
населення. Заходи кримінально-правового впливу мають велике значення у
природоохоронній діяльності, адже злочини проти довкілля є одними з найбільш
небезпечних діянь, оскільки їхні наслідки як правило залишаються непередбачуваними
і важко визначити як ці наслідки можуть вплинути на довкілля і, як наслідок, на
здоров’я і життя багатьох людей.
Ефективність
охорони довкілля багато в чому залежить від досконалості закону. І якраз
недосконалість чинного законодавства, а саме: велика кількість відсилочних
норм, складність відмежування екологічного правопорушення від злочину проти
довкілля, через їх схожість за своїми об’єктивними ознаками, а також неточність
щодо визначення родового об’єкта цих злочинів - стимулює збільшення екологічної
злочинності.
Майже всі
диспозиції статей у розділі «Злочини проти довкілля» є бланкетними - тобто
такими, що для визначення ознак злочину відсилають до нормативних актів
екологічного законодавства. Такі кримінально-правові норми вказують лише на
порушення встановлених правил у галузі охорони довкілля, порушення цих правил
не розкривається, що призводить до складнощів при застосування цих норм. Не
можна визнати нормальним, що посилання в бланкетних диспозиціях на інші норми,
окрім закону, створюють фактичну можливість визначити сферу кримінальних
каральних заходів в галузі охорони довкілля не тільки законодавцем а й органами
виконавчої влади (природоохоронними міністерствами, комітетами й відомствами).
Необхідно закріпити положення, згідно з яким у зазначених нормах можливе
посилання тільки на закони, а не на інші нормативно-правові акти [2, с. 43].
Норми
екологічного права, що містяться в кримінальному і адміністративному
законодавстві схожі між собою, тому, практично, важко розмежувати
адміністративні проступки та екологічні злочини, а їхні об’єктивні ознаки
подібні і полягають у порушенні тих самих заборон. Відмінність в основному
полягає у суспільні небезпеці, яка проявляється через наслідки. Проте у
більшості злочинів проти довкілля наслідки мають оціночних характеру. На
практиці виникають труднощі щодо встановлення та доведення наявності причинного
зв’язку між захворюваністю населення і фактом неправомірного забруднення
довкілля. Така ситуація провокує безкарність осіб, які заподіюють шкоду
довкіллю. У зв’язку з цим постає питання про розробку чітких критеріїв
криміналізації.
Найбільш складним
у дискусійному плані в теорії кримінального права є питання щодо визначення
родового об’єкта злочинів проти довкілля. Це впливає на розуміння змісту цих
злочині, їх правильну кваліфікація, а також відмежування їх від суміжних
злочинів. В науковій літературі можна зустріти твердження, що родовим об’єктом
злочинів проти довкілля є: блага, що
охороняються кримінальним правом: сама природа, природні об’єкти, екологічна
безпека – як особливо важливі та неперехідні цінності [1, с. 11-12]; природоохоронні
відносини спрямовані на охорону навколишнього природного середовища людини,
його покращення і оздоровлення, а також на науково обґрунтоване, раціональне
використання і відтворення природних ресурсів,
збереження нормального економічного стану біосфери [5, с. 286]; самі природні багатства [3, с. 262], суспільні відносини з приводу
умов (стосунків), що забезпечують існування багатофункціональної збалансованої
єдиної системи, до якої належить і людина (все це складає навколишнє природне
середовище), її охорону, раціональне використання, оздоровлення та відтворення
для теперішніх і майбутніх поколінь, яка гарантуватиме безпечне для життя і
здоров’я людей навколишнє природне середовище[4, с. 14].
При вирішенні родового об’єкта цих складів злочинів
науковці використовують терміни «природа», «навколишнє середовище», «навколишнє
природне середовище», «довкілля». Термін «природа» є всеохоплюючим і стосуються
компонентів, які людина не в змозі використовувати та охороняти. Поняття «навколишнє
середовище» - включає як природу, так і різні будови, інфраструктури тощо.
Термін «довкілля» не має змістовного навантаження і включає все що оточує.
Поняття «навколишнє природне середовище» охоплює доступну людині природу.
Найбільш виправданим є останній термін. Проте, Конституція України і
Кримінальний кодекс України оперує поняттям «довкілля». Тому, під поняттям «довкілля»
у Кримінальному кодексі України потрібно розуміти оточуюче людину природне
середовище, яке створює природні умови її життя.
Отже, кожен
громадянин України має право на безпечне для його життя і здоров’я довкілля,
адже від його стану залежать умови проживання. Тому для осіб, які своїми діям
завдають шкоду довкіллю і тим самим посягають на об’єкт охоронюваний державою,
передбачено відповідальність. З метою підвищення ефективності попередження
злочинів проти довкілля необхідне удосконалення нормативної бази, контролю за
дотриманням кримінально-правових заборон, постійно підвищувати еколого-правову
свідомість суспільства в цілому та окремих осіб.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Гавриш С.Б. Основні питання
відповідальності за злочини проти природного середовища (проблеми теорії та
розвитку кримінального
законодавства України): автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / С.Б.
Гавриш. – Харків, 1994. – 39 с.
2. Діденко С.В.,
Крючек С.В.,Поліщук Г.С., Біла Ю.В., Миронова В.О Довкілля як об’єкт
кримінально-правової охорони: Навчальний посібник / С.В.Діденко, С.В.Крючек,
Г.С.Поліщук, Ю.В.Біла, В.О Миронова. – Х.: Харків юридичний, 2009. – 184с.
3.
Курс советского уголовного права. Часть особенная / Н.А. Беляев, Н.С. Лейкина, В.К. Глистин
и др. Отв. ред. Н.А. Беляев. – Л.: ЛГУ, 1978. – 557 с.
4. Матвійчук В.К. Кримінально-правова охорона навколишнього природного
середовища: проблеми законодавства, теорії та практики:
автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / В.К. Матвійчук; Ін-т держави і
права ім. В.М.Корецького НАН України. — К., 2008. — 32 с.
5. Таций В.Я. Преступления против природных
богатств СССР // Уголовное право УССР. Особенная часть: Учебник под ред. М.И.
Бажанова и др. – К.: Вища школа. Головное изд-во, 1989. – С. 285-503.
| 
