Острогляд Олександр Васильович,
кандидат юридичних наук, доцент,
завідувач кафедри кримінального права і процесу
Івано-Франківського університету права
імені Короля
Данила Галицького
Новий кримінальний процесуальний кодекс: Зауваження до окремих
статей
В
2012 році Україна отримала новий кодекс – Кримінальний процесуальний. З точки
зору законодавчої діяльності це звичайно позитивний крок, оскільки Україна
нарешті змінила кодекс неіснуючої держави, датований ще 1960 роком, українським
законодавчим актом.
Як
зазначалося в пояснювальній записці до Кодексу, законодавство, яке регулює
порядок здійснення кримінального судочинства, має забезпечувати не лише
невідворотність кримінального покарання, а й гарантувати належне дотримання
прав людини у кримінальному процесі, повагу до її особистості, ставлення до неї
як до особи, вина якої у вчиненні злочину ще не доведена, а також забезпечувати
неупередженість та об’єктивність досудового розслідування та судового розгляду,
передбачати існування ефективних процедур, які надаватимуть рівні процесуальні
можливості стороні обвинувачення і стороні захисту та сприятимуть реальному
утвердженню змагальності кримінального процесу.
Вказувалося,
що Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року не в змозі
забезпечити досягнення цих завдань. Результатом реалізації положень цього акту
є кримінальний процес, який характеризується очевидним обвинувальним ухилом,
низькою ефективністю досудових і судових процедур та їхньою надмірною
забюрократизованістю.
Проте
і практика перших тижнів застосування нового Кримінального процесуального
кодексу України засвідчила, що цей документ потребує удосконалення, оскільки з
однієї сторони він, не вирішивши окремих проблем попередника, породив нові
дискусійні питання правозастосування, з іншої містить багато недоліків щодо
законодавчої техніки.
Серед зауважень до окремих статей, на
які варто звернути увагу в рамках цього дослідження, можна виділити наступні:
- Стаття 8 КПК України «Верховенство
права» передбачає наступні положення:
1. Кримінальне провадження здійснюється
з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого
людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст
і спрямованість діяльності держави.
2. Принцип верховенства права у
кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського
суду з прав людини.
Як видно зі змісту цієї статті вона є
реалізацією положення Конституції України викладеного в статті 3:
«Людина, її життя і здоров’я, честь і
гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії
визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед
людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є
головним обов’язком держави».
Проте, загальноприйнятим в юридичній
науці є формулювання визнання людини найвищою цінністю як принципу гуманізму.
Принцип ж верховенства права в чинній
Конституції, яка має вищу юридичну силу щодо всього законодавства України,
викладено в статті 8 «В Україні визнається і діє принцип верховенства права»,
який має наступний виклад:
Конституція України має найвищу
юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі
Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами
прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і
громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Вказану неточність досить легко
вирішити за допомогою Великого тлумачного словника сучасної української мови, в
якому серед кількох варіантів під гуманізмом пропонується розуміти ставлення до
людини , пройняте турботою про її благо, повагою до гідності [1, с. 266], а
верховенство розуміється як панівне становище [1, с. 123], що цілком відповідає
Конституції України, її викладу принципу верховенства права.
Тому статтю 8 КПК України варто
викласти під назвою «гуманізм», або запозичити до її змісту положення статті 3
Конституції.
- п. 15 ч. 2 ст. 36 КПК України, яка
передбачає повноваження прокурора що здійснення нагляду за додержанням законів
під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва
досудовим розслідуванням, серед його повноважень передбачає наступні
можливості: підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від
підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове
обвинувачення у порядку, встановленому цим Кодексом.
У відповідності ж з п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК
України досудове розслідування це стадія кримінального провадження, яка
починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до
Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального
провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про
застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання
про звільнення особи від кримінальної відповідальності
Тому положення викладене в п. 15 ч. 2
ст. 36 КПК України є зайвим, оскільки зазначені в цьому пункті повноваження
прокурора підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від
підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове
обвинувачення, не можуть відноситися до його повноважень у стадії досудового
розслідування.
Ці повноваження відносяться до стадії
судового провадження під якою згідно п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК розуміється
кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове
провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення,
провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку,
Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами
- ч. 3 ст. 182 КПК України передбачає,
що при застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному,
обвинуваченому роз’яснюються його обов’язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого
кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене
законом покарання за його вчинення, обов’язки
із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки
за викликом, а також наслідки невиконання цих обов’язків.
Відмінним цього правового регулювання
інституту застави від попереднього Кодексу є якраз покладення на заставодавця
обов’язків із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та
його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов’язків, що навряд
чи можна визнати виправданим, оскільки сама суть застави виходь з того, що
виконання обов’язків забезпечується ризиком втрати заставної суми.
Таким чином можна вважати, що в такі
редакції стаття 182 КПК України містить змішування положення двох запобіжних
заходів застави і особистої поруки.
Література:
1.
Великий тлумачний словник сучасної
української мови / [Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун»,
2009. – 1736 с.
2.
Конституція України // Відомості
Верховної Ради України, 1996, № 30, ст. 141
3.
Кримінальний процесуальний кодекс
України // Закон і Бізнес. № 22 (1061), 26 травня 2012 р.
| 
