Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказу­ванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість особи у вчиненні цього пра­вопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення); 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір проце­суальних витрат; 4) обставини, що вливають на ступінь тяжкості вчиненого криміналь­ного правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підста­вою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Саме це можна визначити як загаль­ний предмет доказування - однаковий для всіх кримінальних проваджень незалежно від їх етапу.

Зрозуміло, що з перелічених обставин насамперед має бути встановлена подія пра­вопорушення або підтверджена її відсутність (для чого згідно з презумпцією невинува­тості достатньо навіть підтвердити наявність сумнівів щодо позиції обвинувачення). Подію кримінального правопорушення становлять переважно обставини, які підпада­ють під ознаки об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею КК Укра­їни. Тобто при доказуванні події злочину необхідно довести всі його ознаки: що це ді­яння є суспільно небезпечним (не може розглядатися як малозначне); наявність ознак конкретного складу правопорушення (тобто треба встановити, чи мали місце: 1) саме суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), 2) його суспільно небезпечні на­слідки; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідками, що настали; 4) причетність особи до вчиненого діяння). У деяких випадках при встановленні події правопорушен­ня кваліфікуючого значення можуть набувати й інші ознаки (вчинення його організо­ваною групою, за попередньою змовою групою осіб чи повторно). Аналогічним чином підлягають доказуванню і обставини незакінченого злочину (готування, замах, ступінь здійснення суспільно небезпечного наміру, причини, з яких він не був доведений до кінця).

Час, місце, спосіб та інші обставини вчинення правопорушення встановлюються не­залежно від того, чи зазначені вони як ознаки складу правопорушення у кримінальному законі. Адже згідно з ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримі- нально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну діяльність, що діяв на час вчинення цього діяння. Обов'язково на це потрібно звертати увагу при ви­рішенні питання про зворотну дію законодавства про кримінальну відповідальність у часі та про застосування строків давності.

Обов'язковим елементом предмета доказування є встановлення способу вчинення правопорушення, сукупності дій правопорушника, послідовність яких призводить до протиправного результату. Особливо уважно необхідно розглядати випадки, коли це впливає на кваліфікацію.

Спосіб вчинення кримінального правопорушення також може мати важливе значен­ня для індивідуалізації покарання у межах санкції статті закону, адже є обставиною, що обтяжує покарання (п.п. 10, 12 ч. 1 ст. 67 КК України). Якщо ж правопорушення вчине­но шляхом бездіяльності, необхідно довести зміст і підставу обов'язку, покладеного на підозрюваного.

Встановлення місця вчинення правопорушення має значення з точки зору дії кримі­нального закону у просторі або може розглядатися як ознака об'єктивної сторони пра­вопорушення (ст. 151, ч. 1 ст. 158-1, ч. З ст. 185, ст. 246, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 273 КК України). З точки зору порядку провадження у справі місце вчинення правопорушення має значення для визначення підслідності та підсудності.

Довести винуватість означає зібрати докази, на підставі яких може бути зроблено категоричний висновок про те, що протиправні дії вчинено конкретною особою - суб'єктом злочину. Тобто необхідно з'ясувати, чи має особа ознаки суб'єкта правопо­рушення (чи досягла віку кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 18, ст. 22 КК України); чи є осудною, обмежено осудною (ст.ст. 19, 20 КК України); чи має ознаки спеціально­го суб'єкта (ч.ч. 2, 3 ст. 18, ч.ч. 2, 3 ст. 401 КК України). Аналогічним чином доказу­ванню підлягає суб'єктивна сторона складу злочину. При цьому поряд із доказуванням вини підлягає встановленню мотив і мета вчиненого кримінального правопорушення. Особливо це важливо для правопорушень, вчинених у співучасті (ст. 29 КК України). Крім цього, у диспозиціях багатьох статей мотив і мета зазначені як обов'язкові ознаки основного та кваліфікованого складу злочину й підлягають обов'язковому доказуванню.

Відсутність події кримінального правопорушення, відсутність у діянні особи складу кримінального правопорушення, встановлені під час досудового розслідування, перед­бачають закриття кримінального провадження та реабілітацію підозрюваного. Якщо ці обставини буде встановлено під час судового розгляду, прокурор повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення, інакше суд зобов'язаний буде ухвалити виправдувальний вирок (п.п. 1, 2 ч. 1, ч. 6 ст. 284, ч. 1 ст. 340, ч. 1 ст. 373 КПК Укра­їни). Крім цього, при встановленні підстав, передбачених п.п. 4-7 ч. 1 ст. 284 КПК Укра­їни, а також у випадку, коли після проведеного досудового розслідування не встанов­лені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпано всі можливості їх отримати (п. З ч. 1 ст. 284 КПК України), - провадження підлягає закриттю. У кож­ному провадженні також підлягає доказуванню вид і розмір шкоди, спричиненої право­порушенням, незалежно від того, чи впливає вона на кваліфікацію, а також розмір про­цесуальних витрат - з метою відшкодування завданих правопорушенням збитків та усунення суспільно небезпечних наслідків.

У будь-якому провадженні за наявності ознак підлягають встановленню обставини, що: а) виключають злочинність діяння (кримінальну відповідальність) відповідно до ст.ст. 36-43 КК України; б) є підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного (обвинуваченого) від кримінальної відповідальності на підставі ч. 2 ст. 44 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, ст.ст. 45-49, п. 1 ст. 91 КК України; в) на підставі яких особу може бути звільнено судом від покарання відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 74, ч. 2 ст. 86, ч. 1 ст. 105 КК України. Предмет доказування включає й обставини, які характеризують особу винного, а також пом'якшуючі та обтяжуючі покарання об­ставини (ст.ст. 66, 67 КК України), що мають бути враховані судом при призначенні покарання (п. З ч. 1 ст. 65 КК України).

Джерело - Актуальні питання кримінального процесу України [текст]: навч. посіб. / [Є.М. Блажівський, А 43 1-М- Козьяков, О.М. Толочко, С.С. Мірошниченко, Г.П. Власова та ін.]; зазаг. ред. Є.М. Блажівського. -К.: Національна академія прокуратури України; Центр учбової літератури, 2013. - 304 с.