Відповідно до ст. 84. КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Показання — це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обста­вин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального прова­дження (ч. 1 ст. 95 КПК України). Незважаючи, що підозрюваний, обвинувачений, по­терпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду, суд виходячи із засади безпосередності дослідження показань, речей і доку­ментів (ст. 23 КПК України), може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. При цьому саме на сторону обвинувачення по­кладено обов'язок забезпечення присутності під час судового розгляду свідків обвину­вачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та не- упередженим судом (ч. З ст. 23 КПК України). Зазначена вимога закону випливає з по­ложень підпункту «сі» п. З ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і осно­воположних свобод від 4 листопада 1950 року, відповідно до якої кожен обвинувачений має щонайменше право допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допи­тали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення.

Не виняток із зазначеного правила показання з чужих слів, тобто висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке грунтується на поясненні іншої особи. Допустимим доказом показання з чужих слів можуть визнава­тися судом у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів (ч.ч. 1, 2 ст. 97 КПК України).

Показання можуть визнаватися судом доказом за умови: а) їх належності; б) допус­тимості; в) відкриття їх протилежній стороні відповідно до ст. 290 КПК України; г) да­вання їх безпосередньо в суді або згідно зі ст.ст. 225, 232 КПК України за наявності до того підстав; д) якщо не відбулася їх дискредитація або дискредитація репутації того, хто є джерелом цих показань згідно зі ст.ст. 88, 352-354 КПК України.

Не можна розглядати як доказ показання, дані підозрюваним під час досудового роз­слідування, але від яких він відмовився в ході розгляду кримінального провадження су­дом, навіть за умови, що вони попередньо були враховані слідчим суддею при прий­нятті рішення (наприклад, щодо надання дозволу на затримання особи, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, продовження строку тримання під вартою, проведення негласних слідчих чи розшукових дій тощо). Разом з тим рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Консти­туцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Вер­ховною Радою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Для будь-якого кримінального провадження в Україні преюдиціальними визнаються рішення національних судів, Міжнародного кримінального суду та Європейського суду з прав людини.

Усі показання отримуються внаслідок допиту особи, при цьому суду показання учасників кримінального провадження надаються усно. Водночас закон не надає сто­роні захисту права допитувати свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного тощо.

Допит, враховуючи його послідовність, може бути: первісним, додатковим і повтор­ним; виходячи із його завдань: прямим і перехресним; за кількістю допитуваних - до­питом однієї особи або одночасним допитом двох (чи більше) осіб. Залежно від стадій кримінального провадження допит поділяється на: допит, проведений в ході досудово­го розслідування, допит згідно зі ст.ст. 225, 232 КПК України, а також на допит особи у суді. Враховуючи вік допитуваного, розрізняють допит малолітньої, неповнолітньої і повнолітньої особи. За суб'єктним складом допитуваних осіб розрізняють допит свідка, потерпілого, експерта, підозрюваного, обвинуваченого, засудженого. Проведення до­питу є виключною прерогативою слідчого, прокурора, до яких за потреби звертається з клопотанням представник (представники) сторони захисту, а також правом слідчого судді та суду. У разі якщо захисник у кримінальному провадженні допитає свідка і складе про це протокол, то такий доказ судом повинен бути визнаний недопустимим.

Речовими доказами згідно з ч. 1 ст. 98 КПК України визнаються матеріальні об'єкти, які: були знаряддям вчинення кримінального правопорушення; зберегли на собі його сліди; містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що вста­новлюються під час кримінального провадження. Речовими доказами вважаються також предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. Окрім того, доказами цього виду можуть ви­знаватися й документи у випадках, коли вони містять вказані вище ознаки (ч. 2 ст. 98 КПК України). Необхідно зазначити, що даючи визначення речовим доказам, законодавець за­стосовує поняття «матеріальний об'єкт» і «предмет», оскільки в деяких випадках ці тер­міни не тотожні. Водночас до їх спільних ознак можна віднести те, що і «матеріальний об'єкт», і «предмет» є речами матеріального світу, і їм притаманні властивості встановлю­вати обставини, які мають значення у кримінальному провадженні.

Документом відповідно до ч. 1 ст. 99 КПК України є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження. Зазначи­мо, що в КПК України законодавцем уперше дано визначення документа «матеріаль­ний об'єкт». Таке законодавче рішення дає змогу поєднати в даному джерелі доказів у кримінальному провадженні не лише паперові матеріали, а й інші носії інформації. До них, зокрема, належать: 1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші но­сії інформації (у тому числі електронні); 2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними до­говорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; 3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; 4) висновки ревізій та акти перевірок. Водночас зазначені матеріали будуть визнані документами лише за умови наявності в них відомостей, які можуть бу­ти використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ч. 2 ст. 99 КПК України).

Висновок експерта — це докладний опис проведених експертом досліджень та зроб­лені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені осо­бою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення екс­пертизи (ч. 1 ст. 101 КПК України). Висновок експерта надається у письмовій формі. При проведенні кожної з приз­начених експертиз експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відпо­відальність.

Відповідно до ст. 356 КПК України експерт може бути викликаний до суду за клопо­танням сторони кримінального провадження, потерпілого або суддею з власної ініціативи.

Допит експерта має на меті роз'яснення термінології, окремих формулювань, з'ясування методу дослідження, уточнення компетенції експерта, пояснення розбіжностей між обсягом поставлених запитань і висновками експерта, встановлення суперечностей між висновком експерта та іншими наявними у кримінальному провадженні доказами або між кількома висновками щодо одного й того ж предмета чи питання дослідження.

Викликаний у судове засідання експерт згідно з ч. З ст. 95 КПК України зо­бов'язаний надати показання щодо проведеного ним дослідження, які відповідно до ча­стин 1, 3 ст. 95 та ч. 2 ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів кримі­нального провадження.

Не є доказами дані (зокрема твердження підозрюваного, обвинуваченого про ви­знання своєї вини), що містяться в угодах про примирення і про визнання винуватості у разі: 1) якщо угоди були ініційовані, але в них не досягнуто згоди сторін; 2) коли відпо­відну угоду не затверджено судом; 3) якщо вирок на підставі угод скасовано, а кримі­нальне провадження направлено на новий судовий розгляд або для проведення досудо­вого розслідування.

В таких випадках досудове розслідування та судовий розгляд кримінального прова­дження відбувається в загальному порядку.

Джерело - Актуальні питання кримінального процесу України [текст]: навч. посіб. / [Є.М. Блажівський, А 43 1-М- Козьяков, О.М. Толочко, С.С. Мірошниченко, Г.П. Власова та ін.]; зазаг. ред. Є.М. Блажівського. -К.: Національна академія прокуратури України; Центр учбової літератури, 2013. - 304 с.