Проникнення до житла чи іншого володіння особи.

 Прийняття Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі – КПК-2012) конкретизувало положення ст. 30 Конституції України «Кожному гарантується недоторканість житла». У цьому нормативному акті законодавець визначив підстави для правомірного обмеження недоторканості житла та процесуальний порядок отримання судового дозволу на проведення слідчих дій у житлі чи іншому володінні.

Визначення житла закріплене Цивільному кодексі України. Згідно із ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Однак при проведення слідчої (розшукової) дії в житлі чи іншому володінні особи не можемо  керуватися положеннями Цивільного кодексу України. Тому в ч. 2 ст. 233 КПК-2012 дано тлумачення поняття житла та іншого володіння особи. Під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться у постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. Під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

Відповідно до  ч. 1 ст. 233 КПК-2012, ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якої метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. Отже КПК-2012 передбачає три випадки правомірного проникнення в житло чи інше володіння особи:

-         добровільна згода особи яка ним володіє;

-         на підставі ухвали слідчого суді;

-         у невідкладних випадках пов’язаних із врятуванням життя людей чи майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Що стосується «невідкладних випадків» проникнення до житла чи іншого володіння особи, то ч. 3 ст. 233 КПК-2012 передбачає, що тільки слідчий та прокурор мають на це право визначивши, що цей випадок дійсно є невідкладним.

Інші по­садові особи, в тому числі і  співробітники оперативних підрозділів, вчиняти самостійно такі процесуальні дії не мають права. Відповідно до  ч. 2 ст. 41 КПК-2012 співробітники оперативних підрозділів не можуть здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою. Здійснити проникнення до житла чи іншого володіння особи і провести в них слідчі (розшукові) дії вони можуть лише за дору­ченням слідчого чи прокурора.

Хочемо наголосити, що слідчий, прокурор після того як здійснив проникнення  до житла чи іншого володіння особи у «невідкладних випадках» не має права проводити там ні обшук, ні огляд без дозволу слідчого судді. Ч. 3 ст. 233 КПК-2012 передбачає, що «У такому випадку (до постановлення ухвали слідчого судді у «невідкладному випадку») прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді». В ст.ст. 234, 235, 236 КПК-2012 регламентовано порядок проведення обшуку. Відповідно до ч. 2 ст. 234 обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. В ч. 2 ст. 237 вказано, що  огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу (КПК-2012), передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

З наведеного вище можемо зробити висновок, що слідчому, прокурору КПК-2012 надає право в окремих невідкладних випадках проникати до житла чи іншого володіння особи без її згоди чи ухвали слідчого судді. Але проводити там обшук чи огляд без ухвали слідчого судді ці посадові особи не мають права. Якщо ж слідчий, прокурор таки провів обшук чи огляд в житлі чи іншому володінні особи без ухвали слідчого судді то такі докази є недопустимими.

20.02. 2013 р.              Лотоцький М.В., адвокат