ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ, ЯК ВИНЯТКОВИЙ
ЗАПОБІЖНИЙ ЗАХІД.
Метою застосування запобіжного заходу є
забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього
процесуальних обов’язків. Кримінальним процесуальним кодексом України 2012
р. передбачено наступні запобіжні заходи: особисте зобов’язання, особиста
порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою та затримання особи
(тимчасовий запобіжний захід).
На відміну від Кримінально-процесуального
кодексу України 1960 р. (взяття під варту) за Кримінальним процесуальним
кодексом України 2012 р. такий запобіжний захід, як тримання під вартою, є
винятковим запобіжним заходом. Це означає, що відповідно до ч. 1 ст. 183
КПК-2012 тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який
застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких
запобіжних заходів не зможе запобігти спробам, передбаченим ст.177 КПК-2012:
1)
переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2)
знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають
істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)
незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного,
обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4)
перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)
вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне
правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
В ч. 2 ст. 183 КПК-2012, на нашу думку,
надано виключний перелік обставин коли до особи може застосовуватись такий
запобіжний захід як взяття під варту, серед них:
- якщо особа підозрюється або
обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне
покарання у виді штрафу в розмірі понад три
тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51000 гривень), -
виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею
177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на
нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не
виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та
надання документа, що це підтверджує;
- якщо
особа була раніше судима і підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину,
за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо
прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу,
буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню
або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
- якщо
особа була раніше судима і яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні
злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк
до п’яти років, - виключно у разі,
якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього
Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню
або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
4) якщо
особа була раніше не судима і яка
підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом
передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років;
- якщо
особа була раніше судима і яка
підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом
передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
-
до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне
правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи
(екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності
або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього
Кодексу або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана
Верховною Радою України.
На підставі вищевикладеного можемо зробити
висновок, що на обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту впливають
тяжкість злочину, судимість. Причому звертаємо увагу, що прокурор у випадках
передбачених Законом повинен довести, що особа «перебуваючи на волі, переховувалася від органу досудового
розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй
повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину». Посилання прокурора на
те, що особа може вчинити такі дії
перебуваючи на волі є неприйнятними і слідчий суддя, суд повинен відмовити у
застосуванні запобіжного заходу – тримання під вартою.
Ч. 3 ст.183 КПК-2012 зобов’язує слідчого
суддю, суд, як альтернативу застосування тримання під вартою, внесення застави.
Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу
у вигляді тримання під вартою має право не визначити розмір застави у
кримінальному провадженні:
1)
щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його
застосування;
2)
щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3)
щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у
вигляді застави, проте був порушений нею.
Ст.
492 КПК-2012 регулює застосування до неповнолітнього підозрюваного,
обвинуваченого запобіжного заходу. До неповнолітнього з урахуванням його
вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один
із запобіжних заходів, передбачених цим Кодексом. Затримання та тримання під
вартою можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у разі, якщо він
підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого
злочину, за умови, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить
запобігання ризикам, зазначеним у статті 177 КПК-2012.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм
можна зробити висновок, що взяття під варту, як запобіжний захід повинно
застосовуватися до особи у випадку належно обґрунтування, що більш м’які
запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, що визначені у ст. 177 КПК-2012
з урахуванням, перш за все, тяжкості злочину в якому підозрюється особа та
судимості, якщо така була.
М. В. Лотоцький
