Турчак Ірина Олександрівна,
кандидат
юридичних наук,
завідувач кафедри цивільного права і процесу
Івано-Франківського університету права
імені Короля Данила Галицького
Ваньчук
Ігор Дмитрович,
студент
ІІІ курсу юридичного факультету
Івано-Франківського університету
права імені Короля Данила
Галицького
УГОДА ПРО ВИЗНАННЯ ВИНИ ТА МИРОВА УГОДА:
СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ
Договір (угода) – це
вольові і правомірні дії осіб, безпосередньо спрямовані на досягнення правового
результату, а саме: на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків
[4].
З точки зору
цивільного процесуального права, мирова
угода - це укладена в цивільному процесі і затверджена судом угода між
сторонами у справі про умови припинення спору на підставі взаємних уступок –
відмови позивача від частини своїх вимог або їх зміни, визнання відповідачем
зміненого позову чи зменшення розміру позовних вимог.
Згідно цих положень учасники цивільного
процесу, а саме позивач та відповідач, а також їх законні представники мають
право врегулювати спір самостійно, якщо вони дійдуть згоди щодо предмету спору
та розміру позовних вимог.
Слід звернути увагу на те, що мирова угода,
яка суперечить закону або погіршує становище інших осіб не може бути визнана
судом, і така угода не припиняє провадження у справі.
Новелою нового Кримінального-процесуального
кодексу України є угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про
визнання винуватості (ч.2 ст.468 КПК). Дана
угода має ознаки, притаманні мировій угоді у цивільному процесі [5].
По-перше, дана угода
є домовленістю двох (або більше) сторін, в цивільному процесі позивача і
відповідача, в кримінальному процесі підозрюваного чи обвинувачуваного з однієї
сторони та прокурора з іншої.
По-друге, дана угода
є наслідком волевиявлення сторін, тобто сторони як цивільного так і
кримінального процесу самостійно бажали укласти дану угоду і досягнути
наслідків, передбачених угодою.
У цивільному процесі
мирова угода укладається у разі досягнення сторонами домовленості щодо предмету
спору та розміру позовних вимог шляхом взаємних поступок.
У кримінальному
процесі угода укладається при повному визнанні підозрюваним чи обвинувачуваним
своєї вини, сприянні у викритті кримінального правопорушення, а також
домовленості з протилежною стороною (прокурором) про наслідки, що настануть для
підозрюваного чи обвинувачуваного в результаті укладення угоди, в даному
випадку про міру покарання, або ж взагалі звільнення особи від кримінальної
відповідальності.
При досягненні
домовленості щодо істотних умов такої угоди, та укладення останньої, як в
кримінальному так і в цивільному процесі сторони повідомляють про це суд, який
приймає рішення про ухвалення чи відхилення такої угоди та виносить відповідний
процесуальний документ. У кримінальному процесі таким документом є вирок у
скороченій формі, а у цивільному процесі – ухвала про закриття провадження у
справі.
Укладення такої
угоди у кримінальному процесі можливе на будь-якій стадії провадження, до
направлення суду до нарадчої кімнати під час судового засідання.
Наслідком укладення
будь-якої цивільно-правової угоди, в тому числі мирової угоди, є встановлення
зміна чи припинення взаємних прав та обов’язків сторін, тобто настання
юридичних наслідків, виникнення яких сторони бажали та передбачали, оскільки це
є позитивним результатом укладеної ними угоди.
Угода про визнання
вини спрямована на досягнення таких юридичних наслідків, які є сприятливими та
вигідними для обох сторін. Для прокурора позитивним юридичним наслідком є
розкриття кримінального правопорушення, для обвинувачуваного чи підозрюваного,
який вчинив дане правопорушення – отримання менш суворого покарання чи взагалі
уникнення покарання за вчинений ним злочин.
Існують також певні
відмінності між мировою угодою у цивільному процесі та угодою про визнання вини
у кримінальному процесі. Угода про визнання вини у кримінальному процесі може
бути укладена і виконати свою функцію лише у провадженні про вчинення злочинів
невеликої або середньої тяжкості, а також тяжких злочинів, внаслідок яких шкода
завдана лише державним чи суспільним інтересам. У цивільному процесі не існує
обмежень щодо укладення мирової угоди.
Існування можливості
укладення мирової угоди, а також угоди про визнання вини у вчиненні злочину є
позитивним та необхідним моментом, оскільки з однієї сторони, сторони можуть
самостійно дійти згоди щодо істотних моментів у справі і шляхом дискусій,
взаємних поступок та переконання домовитись про настання вигідних для кожної із
сторін наслідків. Також укладення таких угод зменшує навантаження на судову
систему та на органи, що здійснюють розслідування та сприяють розкриттю справ.
Положення, що були
обумовлені в угоді, є обов’язковими для виконання сторонами, а невиконання
останніх може бути оскаржене в судовому порядку.
Існування даної
угоди у кримінально-процесуальній сфері є необхідним і значно покращує
становище осіб лише у разі добросовісного ставлення до виконання своїх обов’язків
відповідних осіб, що здійснюють провадження у справі, та вивчення судом всіх
обставин справи, за умови дотриманням законодавчо закріплених принципів
кримінального процесу, а саме: законності, верховенства права, об’єктивності та
неупередженості, вільної оцінки доказів, безпосередності дослідження доказів.
Отже, запропонована
новим КПК угода має спільні ознаки з будь-якою цивільною угодою, оскільки має
подібну конструкцію та складається з структурних елементів притаманних
цивільній угоді, а також спрямована на виникнення взаємних прав та обов’язків
сторін угоди, але в силу своєї приналежності до іншої галузі права та специфіки
правового регулювання наділена особливостями, притаманними виключно даному виду
угод.
Можна назвати декілька ознак, які є
спільними для даних мирових угод:
• необхідність
для укладення мирової угоди виникає тоді, коли у наявності факт порушення
права, який вже відбувся;
• взаємність
поступок, тобто кожна сторона повинна відступитися від частини свого права,
зважаючи на такий же відступ з боку іншої сторони;
• її суб’єктами
повинні бути протилежні сторони;
• для вчинення
мирової угоди необхідне волевиявлення сторін – вчиняється вона тільки шляхом
укладення супротивниками договору;
• має двосторонній
характер, тобто права і обов`язки виникають у обох сторін договору.
Реформування
судочинства в Україні свого часу було умовою вступу країни до Ради Європи. Це
дозволяє розглядати існування інституту угоди про визнання вини у чинному
кримінально-процесуальному кодексі України доцільним і прогресивним кроком до
гармонізації українського законодавства з законодавством європейських країн.
Угода про визнання вини існує в багатьох сучасних європейських країнах, а також
дуже поширена при здійсненні кримінального провадження в США та Канаді. В
кожній з країн така угода має свої особливості та умови укладення, хоча її
сутність та призначення фактично одинакові.
Однак, слід
зазначити, що угода про визнання вини в певній мірі суперечить «презумпції
невинуватості особи». Під цим розуміється, що особа вважається невинуватою у
вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину
не буде доведено у законному порядку і не встановлено законним вироком суду
[1].
Аналізуючи
положення чинного кримінального-процесуального кодексу України, можна дійти
висновку, що при укладенні такої угоди, особа може бути піддана кримінальному
покаранню за вчинення злочину, без доведення її вини в передбаченому законом
порядку. Ми бачимо суперечності у загально-проголошених принципах зазначених в
Конституції України, та новому Кримінальному-процесуальному кодексі, що є
недопустимим, оскільки положення жодного нормативно-правового акту України не
повинні суперечити Конституції України. Більш прогресивними в цьому плані є
норми кримінального законодавства Німеччини. В даній державі, укладення угоди
про визнання вини, не звільняє сторону обвинувачення від збирання доказів, про
винуватість особи. Також, перед тим, як укласти угоду, підсудний має право
ознайомлюватись із матеріалами справи, щоб, відповідно, мати уявлення про
доказову базу сторони обвинувачення, реально оцінювати власні шанси під час
проведення переговорів. Для укладення такої угоди прокурор має отримати дозвіл
від суду, щоб документ набув чинності, після чого він передається
обвинуваченому, який приймає рішення про укладення угоди чи розгляду справи на
загальних підставах.
Отже, існування
інституту угоди про визнання вини в цілому є необхідним, але потрібно більш
чітко та глибоко вивчити сутність даної угоди, та проблеми, що виникають при її
практичному застосуванні, щоб уникнути порушень основоположних прав людини та
громадянина, непорозумінь та суперечностей під час її застосування, а також
неузгодженості з нормами Конституції України та міжнародно-правовими актами.
Література:
1.
Конституція
України від 28 червня 1996 р. // [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
2.
Кримінальний
кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. –
2001. – № 25–26. – ст. 131.
3.
Кримінально-процесуальний
кодекс України від 13 квітня 2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651%D0%B6-17/paran4#n4
4.
Цивільний кодекс
України від 16. 01. 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №
40.
5.
Цивільний процесуальний кодекс України
від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-42.
– ст. 492.
| 
